Джордж Вілл: Як Верховний суд передбачив захоплення надзвичайних повноважень Трампом

Президент Дональд Трамп та його союзники MAGA ведуть інтенсивну дискусію з критиками щодо ролі, яку виконавча гілка влади згідно з Конституцією США повинна відігравати у федеральному уряді Сполучених Штатів. Республіканці MAGA, просуваючи ультраправу теорію унітарної виконавчої влади, стверджують, що деякі федеральні судді не поважають повноваження, які Конституція надає виконавчій гілці влади, тоді як критики Трампа вважають, що він приймає занадто багато виконавчих рішень без участі Конгресу.

Трамп часто виправдовує свої виконавчі накази, кажучи, що він вирішує «надзвичайні ситуації». Але консервативний колумніст Washington Post Джордж Вілл у своїй колонці від 23 січня стверджує, що рішення Верховного суду США минулого часу наводять вагомі аргументи проти використання тверджень про «надзвичайні ситуації» для виправдання перевищення повноважень виконавчою гілкою влади.

Вілл значну увагу приділяє суддю Роберту Ф. Джексону, призначеному Франкліном Делано Рузвельтом, який працював у Верховному суді з 1941 по 1954 рік, а до цього був генеральним прокурором США за часів Рузвельта.

«Сьогодні нація звикла до президентських заяв про термінові потреби — «надзвичайні ситуації», «екзистенційні» загрози, — які використовуються для ухилення від Конституції», — стверджує Вілл. «Джексон говорив, що наші інституції для підтримання виконавчої влади під законом можуть бути «призначені зникнути», але «обов'язок Суду — бути останнім, а не першим, хто від них відмовиться».

Джексон є героєм нової біографії професора права Віргінського університету Дж. Едварда Вайта під назвою «Роберт Х. Джексон: життя в судженні». І згідно з Віллом, книга «з'являється серед суперечок, що стосуються судового перегляду урядових, і особливо президентських, дій, представлених як термінові для національної безпеки».

«Щодо цього Джексон вважав, що судова повага повинна бути високою, але не необмеженою», — пояснює Вілл. «У 1940 році, до того як Джексон приєднався до Суду, він постановив 8 до 1, що шкільний округ Пенсільванії може зробити вітання прапора обов'язковим. Деякі Свідки Єгови заперечували проти цього як ідолопоклонства. Думку Суду написав суддя Фелікс Франкфуртер. Він вважав, що примус Свідків Єгови був помилковим, але він загалом віддавав перевагу судовій стриманості і вважав, що мета шкільного округу мала раціональну основу: «Національна єдність є основою національної безпеки».

Вілл наводить інший приклад судового погляду Джексона.

«У 1952 році Суд і Джексон знову зіткнулися із завданням узгодження конституційних принципів і заяви президента про терміновість», — пояснює Вілл. «Під час Корейської війни (президент) Гаррі Трумен заявив, що майбутній загальнонаціональний страйк сталеварів «загрожує національній обороні», тому він видав виконавчий наказ уряду захопити та керувати більшістю заводів. Компанії подали до суду, стверджуючи, що жоден акт Конгресу чи конституційне положення не підтверджує дії Трумена. Юристи Трумена стверджували, що його повноваження «можна було б вивести із сукупності його повноважень згідно з Конституцією», особливо як головнокомандувача. Суд не погодився, 6 до 3».

Вілл додає: «Погоджуючись, Джексон сказав, що дії Трумена не випливали ні з прямого, ні з непрямого дозволу Конгресу і суперечили волі Конгресу, вираженій у законі про трудові відносини 1947 року, який не передбачав таких президентських дій».

Повна колонка Джорджа Вілла у Washington Post доступна за цим посиланням (потрібна підписка).

• george conway
• noam chomsky
• civil war
• Kayleigh mcenany
• Melania trump
• drudge report
• paul krugman
• Lindsey graham
• Lincoln project
• al franken bill maher
• People of praise
• Ivanka trump
• eric trump